СУТЬ СТРАЖДАННЯ В ЛЮДСЬКОМУ ЖИТТІ
Кожній людині знайомо страждання. Так навіщо нам потрібно це відчуття ????
СУТЬ СТРАЖДАННЯ В ЛЮДСЬКОМУ ЖИТТІ
Життя людини наповнене не тільки творенням і насолодою,
але й болем, стражданням, розчаруваннями й розпачем. Її плин - це
чергування зльотів і падінь, запаморочливих успіхів і нищівних невдач.
Людина накопичує досвід, розвивається й реалізується тільки в тому
випадку, коли вона переживе всі можливі життєві ситуації, стани й
емоції. Життя влаштоване таким чином, що людина росте й мужніє,
коли страждає. Одне нещасне кохання приносить людині більше
користі для внутрішньої трансформації, чим безліч любовних перемог.
Перебільшуючи значимість приємних і хворобливих переживань, люди
виробляють у собі схильність нарікати на долю, уникати страждань і
болю. З погляду екзистенціальної психології задоволення не в змозі
додати сенсу людському життю. Страждання не позбавлене змісту,
тому що, страждаючи, людина знаходить внутрішню силу й мудрість.
Страждання оберігає людину від апатії, лінощів, бездіяльності й
духовного заціпеніння.
В. Франкл у роботі «Человек в поисках смысла» писав про те,
що страждання й горе є частиною людського життя, як доля або
смерть. Жодне з них не можна вирвати з життя, не порушуючи його
змісту тому, що лише під ударами молота долі в горні страждань
виковується особистість, і життя набуває своєї форми та змісту.
В. Франкл попереджає, що людина не повинна передчасно
складати зброю, тому що надто легко прийняти ситуацію за долю й
схилити голову перед уявною невдачею. Тільки тоді, коли людина не
має можливості реалізовувати творчі цінності, тобто трудитися, не має
під рукою засобів, щоб впливати на долю, наступає час реалізувати
цінності відношення, має сенс прийняти свій хрест. Цінності відношення можуть бути повністю реалізовані тільки тоді, коли доля,
що випала людині, виявляється насправді неминучою. Тоді це -
шляхетне страждання. Але якщо людина не зробила нічого для того,
щоб уникнути страждання, то його страждання не можна назвати
шляхетним. Терпіння виправдане тільки тоді, коли сама доля ставить
людину в умови, які вона не може змінити. Таке виправдане терпіння є
моральним досягненням, і тільки неминуче страждання має
моральний сенс. Коло виправданих страждань, за В. Франклом,
досить вузьке, у нього входять невиліковні хвороби, загибель близьких
людей, полон у концтаборі при авторитарних режимах.
Страждання саме по собі не позбавлено змісту, воно має своєю
метою, з погляду логотерапії В. Франкла, уберегти людину від
духовного задубіння. Поки людина страждає, вона залишається жити
духовно.
